Село моє, рідне село...

Презентація книги Олександра Коваленко та Тетяни Малашенко

«Село, моє рідне, село…»

На презентацію книги О.Коваленко та Т. Малашенко "Село, моє рідне, село..." в читальному залі бібліотеки зібралися небайдужі до історії та краєзнавства жителі міста та виходці з села Краснопілка

У кожної людини з народження є те , що як співається у пісні , у нього нікому не відняти. Це , звичайно , Батьківщина. І це не просто країна в якій він народився і ріс . Поняття Батьківщина широке і багатогранне, що включає в себе також історію і долю народу , частиною якого є людина.

Чому ж до недавнього минулого більшість із нас не цікавилися історією своєї сім’ї, свого роду? У чому причина небажання доторкнутися до свого минулого?

Не дуже просто відповісти на це питання. Може бути, причина в тому, що після революції 1917 року історики в книгах писали про те, як погано було до революції і як добре стало після неї. Разом зі станами знищувалася й пам’ять про них. Між батьками й дітьми виникали моральні, ідеологічні розбіжності, протиріччя. Сімейність, сімейний переказ по суті справи були зруйновані. Був порушений фундамент сім’ї, що шукала опору в традиції, в історії. Зі зреченням від старого миру відреклися й від батьків, і від дідівських завітів. Був втрачений духовний зв’язок між поколіннями. Багато чого за ці десятиліття нами втрачено. Але, може бути, ще не пізно відновити родове почуття? Саме це питання і виникло перед авторами книги «Село, моє рідне, село…» пенсіонером Олександром Коваленко та директором районної бібліотеки Тетяною Малашенко. Адже саме Тетяна Василівна, працюючи з підростаючим поколінням, знає наскільки важливо донести до наступних поколінь історію свого роду, своєї малої батьківщини.

Люди, позбавлені поваги до предків, не поважають і живих. О. С. Пушкін сказав: «Неповага до своїх предків – є перша ознака дикості й аморальності». Але ж моральність – це те, що відрізняє людини від інших живих істот. Неповага до пам’яті предків – це перша ознака падіння людства.

Книга це історико- краєзнавче дослідження про село Краснопілку Маловисківського району Кіровоградської області.

Працюючи над цим дослідженням автори з інтересом вивчали сімейні архіви, зверталися до фотографій, що пожовтіли й недавніх, які розповіли про труднощі й про радісні миті в житті предків, спілкувалися з жителями села та з тими, хто народився або виріс в селі. На думку самих авторів – «народ є самим великим архівом, а все, що звучить із уст народу – і є історія».

Робота була проведена масштабна і кропітка, але вона того варта, бо книга, яка видана у видавничому відділі Маловисківської районної газети «Маловисківські вісті» відкриває історію села від часу заснування до сьогодення. І кожен, хто дорожить своєю малою батьківщиною дізнається багато цікавого, нового та незнаного до цього часу.

Книга стане цікавою і для людей старшого покоління і для молоді, адже ми не повинні жити Іванами, що не пам’ятають споріднення, тому що без минулого немає сьогодення, а без сьогодення немає майбутнього.

Автори книги наводять різноманітні цікаві факти з життя свого села:

- Свідками історії села є старі кладовища та кургани, могильні та обрядові споруди минулих часів, які збереглися і до тепер.

- Із одинадцяти існуючих заповідних об’єктів, які зареєстровані і знаходяться на території Маловисківського району, два розташовані біля села Краснопілка.

А дослідження найбільш поширених прізвищ та прізвиськ викликають і цікавість і посмішку, адже кожне прізвисько має свою історію, але мало хто навіть із представників родів знає істинну причину їх виникнення.

Інформація у книзі поділена на розділи, які об’єднують історію певного періоду часу.

Крім того доповнюється списком загиблих воїнів-жителів села, солдатських вдів,ветеранів Великої вітчизняної війни і навіть дітей війни.

Також є окремий розділ, який присвячений землякам, якими варто пишатися.

У книзі використано фотоматеріали із сімейних архівів жителів села.

Маючи таку багату історію на сьогоднішній день село Краснопілка, як і багато сіл нашої України, на жаль помирає. Залишається пам'ять і віра. І історія села, яка записана в книзі «Село, моє рідне, село…» Олександром Коваленком та Тетяною Малашенко.